Рукописи із шухляди > Час і його герої

Пізнавальні оповідки про видатних винахідників і вчених, що зробили найвагоміший внесок у світову цивілізацію. Для середнього шкільного віку. Обсяг — близько 3,5 авт. арк.

Один із розділів:

Прикра несправедливість

Історія наукових відкриттів та винаходів знає немало випадків, де проглядає прикра, але офіційно узаконена несправедливість. За один із яскравих прикладів цього може бути творча доля відомого українського вченого Івана Павловича Пулюя.

Народився Пулюй 1845 року на Тернопільщині в середнього статку селянській родині. Батьки його були глибоко релігійними людьми й дуже хотіли, щоб їхній Івась став священиком. Спочатку хлопчина навчається в гімназії. А закінчивши її, вирушає до Відня (тоді Західна Україна була під владою Австро-Угорщини) і вступає на теологічний факультет університету. Здавалось би, майбутнє юнака чітко визначилось. Його жде церковний сан. Але, одержавши теологічну освіту, Пулюй, наперекір батьковій волі, стає студентом філософського факультету того ж таки університету і з головою поринає у вивчення математики, астрономії та фізики. Остання користується у нього особливою увагою. Пулюй не тільки ретельно вивчає основи цієї захоплюючої науки. Він з ранку до ночі пропадає в лабораторії, ставить сотні дослідів, робить безліч обчислень. Унаслідок цього згодом з’являється цілий ряд його оригінальних теоретичних досліджень і практичних рекомендацій.

Зокрема, завдяки його розробкам було вдосконалено технологію виготовлення розжарювальної нитки в освітлювальних лампах. Досі нитка швидко перегорала, а завдяки Пулюєві стала набагато довговічнішою. Крім того, молодий учений дослідив природу неонового світла, без якого не обходиться нині жодна світлова реклама. А ще вдосконалив конструкцію телефонного апарата й телефонної станції, що теж мало неабияке практичне значення. Він запропонував шахтарям безпечний переносний світильник. Розробив схему будівництва празької трамвайної мережі й т. ін.

Та чи не найголовнішим досягненням українського фізика стало відкриття ним невідомих тодішній науці невидимих променів, що виникали у вакуумній трубці, коли через вміщений у ній катод пропускати електричний струм.

Пулюй дослідив фізичну природу цього випромінювання та механізм виникнення, а головне — його магічну здатність наскрізь просвічувати предмети.

На підставі цього відкриття він сконструював оригінальний прилад, який у науковому світі дістав назву «лампа Пулюя». Вона виявилась не менш чарівною, ніж казкова лампа Аладіна. Завдяки їй учений просвітив мишу і, не розтинаючи її, зробив знімок внутрішніх органів. Так само сфотографував руку своєї доньки та скелет мертвонародженого немовляти.

«Лампа Пулюя» була представлена на всесвітній електротехнічній виставці в Парижі й одержала срібну медаль. Про своє відкриття Іван Павлович друкує статтю в авторитетному «Віснику Віденської Академії наук» за 1880–1882 рр. Здавалось би, авторові лишається лише пожинати лаври переможця.

Але саме тут і починається, сказати б, детективний розвиток подій.

1895 року, через чотирнадцять літ після Пулюя, німецький фізик Вільгельм Конрад Рентген теж заходився проводити досліди з катодною трубкою. Одного разу він звернув увагу, що кристали платино-ціаністого барію, які випадково були на сусідній полиці, засвітилися зеленим світлом. Це неабияк здивувало Рентгена. Адже трубка була відгороджена від барію світлонепроникним папером. Рентген вимкнув у трубці струм. Барій погас. А коли ще раз увімкнув — барій засвітився знов. Значить, — зробив висновок учений, — невидиме випромінювання з трубки легко проникає крізь непрозорий екран. Дослідник не міг пояснити собі ні фізичної природи цього явища, ні механізму, як воно виникає. Тому назвав виявлене ним диво «х-промінням» (адже х споконвіку означав щось невідоме).

Рентген поквапився розказати про своє спостереження публічно. І коли з ним ознайомився Пулюй, його здивування не знало меж. Адже все, що брав собі в заслугу німецький вчений, було вже відкрите й опубліковане самим Пулюєм чотирнадцятьма роками раніше.

Щоб прояснити цю пікантну ситуацію Іван Павлович пише Рентгенові листа. Але той, не рахуючись з елементарним етикетом, не зронив у відповідь і півслова. Він купається у промінні несподіваної слави. Стає лауреатом Нобелівської премії. Входить в історію єдиним відкривачем чудодійного рентгенівського проміння. А воно, ніби на нього тільки й чекали, починає швидко розвиватися в окрему наукову галузь — рентгенологію, а відтак і променеву діагностику, надзвичайно важливу для медицини.

Якби Рентген відкрив х-промені цілком незалежно від Пулюя, то ніхто б нічого не ставив йому на карб. Проте в даному випадку ситуація дещо складніша.

По-перше, Рентген був з Пулюєм особисто знайомий. Вони підтримували безпосередні стосунки, коли обоє стажувалися у Страсбурзі в німецького професора Августа Кундта. І звичайно ж, там Пулюй не міг не посвятити свого колегу в коло наукових проблем, якими він на той час переймався.

По-друге, Рентген ніде у своїх публічних виступах, ніби навмисне, жодним словом не згадує про катодну трубку чи «лампу Пулюя», хоч вона на той час набула в науковому світі, а надто між фізиків, достатнього розголосу.

По-третє, Рентген суворо заповів, щоб одразу ж після його смерті всі зроблені ним наукові нотатки були знищені. Це наштовхує на думку, що нобелівському лауреатові було що приховувати. Очевидно, якісь не зовсім приємні для нього, компрометуючі таємниці він побажав забрати з собою в могилу.

На додачу до цих міркувань слід відзначити й таке: під час експонування Рентген не зміг сконцентрувати розсіяні х-промені, тому зроблені ним знімки були невиразні, вкрай розмиті. Крім того, самé експонування тривало майже годину, що, зрозуміла річ, було вкрай шкідливим для живого організму.

Тим часом, Пулюй, розуміючи природу цього фізичного явища куди глибше, ніж Рентген, легко зібрав промені в тугий пучок — і одержав знімки максимально чіткі. До того ж зйомка у нього тривала не більше п’яти секунд.

Як бачимо, хоч якою гранню повертай цю проблему, всі переваги будуть на боці нашого співвітчизника. Але, очевидно, Рентген був у питаннях оформлення авторства набагато далекогляднішим за Пулюя, проворнішим і хитрішим. А ще, мабуть, він опинився, як кажуть, у потрібному місці в потрібний час.

Ну, та це не перша й навряд чи остання історична несправедливість. І не тільки на науковому полі…

На закінчення хочеться сказати, що Іван Павлович Пулюй був не тільки видатним вченим, якого шанували такі авторитети, як Альберт Ейнштейн, Ніколо Тесла та багато інших. Він виявив себе полум’яним патріотом своєї Вітчизни. Дарма що працювати йому випало за межами України, батьківська земля завжди була в його серці. Пулюй усе життя болів її болями і болями рідного народу.

Разом із відомими письменниками Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким Пулюй, який, до речі, був справжнім поліглотом, уперше переклав рідною українською мовою Святе письмо, книгу книг — Біблію.