Рецензії та відгуки > Марія Морозенко

Як на мене, про Анатолія Івановича Григорука мовиться дослідниками літератури менше, аніж він (його творчість) заслуговує.

Глибинно вкорінений у багаті пласти народної духовності, гранично відкритий у творчості, правдивий і чесний у спілкуванні зі своїми читачами — вже ці яскраві риси вирізняють його з-поміж кола колег — творців сучасної літератури для дітей. Оповідки письменника — це чуйно-турботливі адресівки дорослим і малечі, якісні формули життя, оті вкрай необхідні кожному із нас покажчики руху непростим життєвим шляхом.

Вчитатись і дослухатись до авторського голосу з виразними нотками іронічної проникливості — це, певною мірою, не втрапити у халепу, оминути перепони людської байдужості, погорди, неробства та інших суттєвих вад на звіряльній дорозі власної долі.

На довгі літа зберегла в собі теплий спомин про чудову книжку «Солом’яне море». Думаю, мало хто нині має її у власній бібліотеці. А для нас (моєї великої родини) це була книжка-порадник, адже з її сторінок ми черпали натхнення для розважливих ігор. Як мама, маю велику подячність й за чудові переклади російських казок. Завдячуючи, зокрема, книжечці «Фініст — ясний сокіл» моя донечка мала щовечорову потіху, а я втішалася тим, що можу донести своїй крихітці зачитані змалку казки чистою та високохудожньою рідною мовою. Це дуже важливо, як більш доступне для дитини глибинне розуміння чарівної атрибутики казки. Полюбилася нам для читання і книжечка «Чим хата багата», з якої, як воду із незамуленого джерела, можна легко черпати мудрість житейських прислів’їв. А от книжечка «В Поторочі чорні очі» покликана, як на мене, об’єднати родину, згуртувавши всіх заради спільного потішного читання.